Оказывается, оуновцы были демократами. И даже социалистами (почти коммунистами). Так утверждает пан Кулиняк («2000» от 5 октября). Даже штудиями Ленина занимались. И чего они не назвались соответственно, скажем, ОУСД — Организация украинских социалистов и демократов?
Кулиняк апеллирует к Третьему большому чрезвычайному сбору ОУН в августе 1943 г., состоявшемуся после разгрома немцев на Курской дуге, когда стало абсолютно ясно, что Гитлер войну проиграл. Суть этого мероприятия достаточно подробно объяснил в своих показаниях один из видных деятелей ОУН Михаил Степаняк (был замом «премьера» Я. Стецько, с 1941-го руководил краевым проводом ОУН «Галичина», член центрального провода, клички — Лекс, Сергий, Долышний, Дмытрив). На допросе 25 августа 1944 года (Государственный архив СБУ. — Ф.6. — Д.75135-ФП. — Л. 19—41.) Степаняк так и поясняет: немцы войну проиграли, новые условия — надо было менять политическую программу ОУН. Чтобы была более привлекательна в глазах украинского населения, а кроме того — Запада: «перед украинским народом и внешним миром... продемонстрировать единство и консолидацию сил Украины и облегчить этим связь с Англией, Америкой и другими государствами в борьбе против СССР, поскольку ОУН создала о себе неприятное впечатление как фашистская организация, находившаяся под влиянием немцев».
Пытались менять внешнюю оболочку — согласно конъюнктуре момента. Но суть националистической идеологии от такого камуфляжа не изменилась. А ее следует искать не в политических программах «на злобу дня», а у теоретиков украинского национализма.
Я вообще предлагаю украинским националистам честно признать себя фашистами. А что такого? Можно же чествовать гитлеровских прихвостней, оправдывая их коллаборационизм некими «визвольними змаганнями» — чем этот аргумент («визвольні змагання») не годится для объяснения приверженности фашистской идеологии? Коль уж «Україна понад усе», «нація понад усе»?
Вот отцы-основатели украинского национализма своего фашизма не стеснялись — обильно питались фашистскими идеями, развивали их, восхищались ими.
Возьмем, к примеру, Миколу Сциборского. В марте с. г. националисты в Украине отпраздновали его 110-летие. А фундаментальный труд Сциборского «Націократія» и современными украинскими националистами называется не иначе, как «наріжний камінь у системі державотворчих засад українського націоналізму».
Сциборский — один из основателей ОУН, в 1929 г. был избран заместителем Е. Коновальца — главы провода украинских националистов. Клички — «Житомирський», «Органський», «Місько», «Богдан». Многолетний теоретик официальных изданий ОУН, автор статей в националистических журналах «Державна Нація», «Розбудова Нації», «Сурма» и проч. В 1941 году в гитлеровском обозе в качестве националистического Геббельса (референта пропаганды провода украинских националистов) в составе походной группы отправился в Украину. Правда, до Киева доехать не успел — в августе 41-го порешили где-то в районе Житомира.
Почему я взял именно Сциборского? Не только потому, что его «Націократія» является одним из «евангелий» для украинских националистов. Интересен Сциборский еще и в разрезе ныне происходящего в Украине. В частности, Сциборский развивал идеи солидаризма (очень актуально сейчас, не правда ли?) и корпоративного государственного устройства (одна из разновидностей фашизма — государственный синдикализм). А еще был автором «Нарисів проекту основних законів (Конституції) Української Держави», которые накропал в сентябре 1939-го по заданию А. Мельника. Тоже актуальная сейчас тема — какой быть Конституции.
Итак, «Націократія»... Демократия, социализм, коммунизм — все это, заявляет идеолог ОУН, неприемлемо для Украины. То ли дело фашизм!
«Коли демократія в основу своєї доктрини клала надмірний культ розуму (раціоналізм, позитивізм), а комуно-соціалізм — матерію (історичний і діалектичний матеріалізм), то фашизм свою фільозофію побудував на признанню духа, волі та ідей (спірітуалізм, волюнтаризм, ідеалізм), за рішаючих чинників історичного розвитку». Природа фашизма, пафосно сообщает Сциборский, «динамічна й революційна», фашистская «внутрішня суть і реформи болючо б`ють комуно-соціалізм, закостенілий консерватизм і ліберальну демократію, проголошуючи їм війну».
Особо хорош фашизм для всех национально озабоченных: «Фашизм підхопив, вирвав із рук демократії упосліджений ідеал нації та підніс його на небувалу висоту, вкладаючи її його життєве здійснення свою вольову потугу і патос молодої творчости». «Весь свій ідеалізм і волюнтаризм фашизм зосереджує в одному рішаючому центрі: у власній нації. Нація для нього — це абсолютна цінність, що їй підпорядковується все інше», — входит в экстаз Сциборский... Еще бы! «Дойчланд юбер алес!», «Украина понад усе!»... «Ставлячи в основу своїх ідеалів націю, фашизм ототожнює її з державою, як тою формою, що найкраще забезпечує національний розвиток», — продолжает восхищаться идеолог ОУН.
Разные там химеры и утопии — мирное сосуществование народов, прочее равенство-братство — не для фашизма. Сциборский: «Відношення державних націй між собою слідує не за утопіями згоди, братерства й пацифізму, лише улягає неминучим законам змагань, боротьби та конкуренції, де перемагає лише зручність і сила. Висновком цього — признання імперіалізму, як вирішального середника існування й розросту власної, держави-нації, що її фашизм хоче бачити могучою та величною».
Еще на эту тему: «Фашизм виявив чесність із собою, коли на місце їх (демократов и коммунистов. — Авт.) підступних, брехливих фраз, що присипляють чуйність слабших, поставив на порядок дня нашої епохи всю неприховану правду життєвої концепції, що відвічно спирається на чинну мораль, на закони противенств і на право сили. В цьому збудженню первородного інстинкту нації, в напруженні її ідей і зактивізованні її творчих потенцій лежить заслуга фашизму-націоналізму не лише перед власною батьківщиною, але й перед іншими — насамперед поневоленими — народами. Для цих останніх свідоцтво творчого духового напруження фашизму й його змагань за життєві ідеали нації, повинно бути незабутнім «мементо» і дороговказом їх власних почувань і чину».
«Змагаючи до посилення держави назовні, фашизм об`єднує навколо спільного національного ідеалу всі соціальні прошарки нації, викидаючи гасло; нація й держава понад класи й партії. Цей його всенаціональний і надкласовий принцип в основі заперечує режим політичної демократії, з пріоритетом її часткових партійних інтересів, як також апольогетику внутрішньої соціальної боротьби та інтернаціоналізму комуно-соціялістичної доктрини», — пишет Сциборский. Ниже мы увидим, что эти фашистские принципы он заложит в проект ОУНовской конституции для Украины.
Тут иные в Украине спорят — что такое национализм? Никак определение не дадут. У идеолога ОУН Сциборского на этот счет все ясно: «Треба зазначити, що основні ідеї фашизму не замкнулися в самій Італії, але швидко поширили свій вплив у цілому світі, посилюючи та оформлюючи той психологічний і суспільно-політичний процес, що по останній війні стихійно вибуяв серед різних (насамперед поневолених і покривджених) народів; це — націоналізм. Самий фашизм, це насамперед націоналізм — любов до власної батьківщини й патріотичне почування, доведені до самопосвяти й культу жертвенного фанатизму. Джерелами його народження є національний інстинкт, національний дух і національна свідомість».
Т. е. фашизм — это прежде всего национализм, доведенный до фанатизма.
«Демократія видвигнула гасла: «свобода, рівність, братерство», їм фашизм протиставить свої кличі: «обов`язок, гієрархія, дисципліна».
И, конечно, роль личности в истории! Ибо: «Фашизм скептично задивляється на творчі спроможності народних мас. Останні не є діяльним чинником поступу. Творчість нації визначає й реалізує меншість; що її він називає аристократією духа... Цій меншості і належать керма в державі». При этом свою власть это правящее меньшинство получает «не на підставі виборчої більшості демократії». Потому что «більшість — каже фашизм — це насамперед юрба (современно говоря, «биомасса». — Авт.), механічна збіранина одиниць, що сама не знає власних хотінь і користей. Не питати в неї рівень, лише вести за собою для її ж власного добра — повинна провідна меншість». Соответственно «логічним висновком цих поглядів фашизму на творчу ролю маси був встановлений ним державно-політичний режим диктатури».
Чем еще хорош фашизм? Сциборский поясняет: солидаризмом!
«Соціальні відносини, зокрема відносини праці й капіталу, фашизм розв`язує не міжпартійною, міжкласовою й парламентарною боротьбою — як це робить демократія», а «лише методами національної солідарності, що виявляються в узгідненні цілей і співпраці підприємців і працюючих, при верховнім і обов`язковім арбітражі державної влади». И этот принцип национальной солидарности (реализуемый через корпорации по роду деятельности при участии и контроле государства) «є предметом безнастанних провокацій із боку засадничих противників фашизму: демократів, соціалістів і комуністів, що силкуються представляти його, як замаскований «гарними словами національної солідарності» середник визиску працюючих у руках пануючої капіталістичної буржуазії».
И вот это может солидаризм: «Чисельні факти показують, що фашизм з однаковою рішучістю може «вдарити по руках», як представників капіталу, так і праці, коли ті чи другі схильні виявляти пріоритет часткових, особистих інтересів над національно-державною доцільністю». «Історична заслуга фашизму полягає в тому, що... він спромігся не лише здусити внутрішні руїнницькі сили, але й здійснити свою власну соціальну систему... Демократичному сонливому «непротивленню злу» і ворохобництву комунізму — фашизм протиставив чин творчої розбудови».
При этом: «Корпоративна система фашизму нерозривно пов`язана й з його державно-політичним устроєм. Основні ідеї й форми останнього також різко протилежні демократії. Демократія, визнаючи людину, з її вродженими правами та вартостями, за самоціль, послідовно дійшла до парламентаризму. Не те фашизм. Уважаючи краєкутним камінням своєї ідеології націю-державу, він підпорядковує їй у цілості й суспільство, і окремих людей».
ОУНовская конституция
Все верно. Фашистская идея солидаризма прямо связана с особым «державно-політичним устроєм», резко противоположным демократии. Сциборский поясняет: «диктатура для фашизму не є переходовим етапом. Вона є стабільним елементом устрою й випливає з певних рис фашистівської ідеології, що творить культ сильної одиниці — вождя, і провідної меншості, при одночасовому недовіррі до будуючої ролі народних мас. Провідна еліта творить і наказує; маси виконують і повинуються — така формула фашизму».
Именно по такой фашистской формуле был составлен Сциборским и проект конституции Украины (Центральный государственный архив высших органов власти и управления Украины — Ф. 3833, О. 1, Д. 7, Л. 1-9). С ним интересно ознакомиться. В том плане — какую же «вільну Україну», на каких принципах собиралось построить ОУН.
Уже с самой первой статьи (у Сциборского — артикулы) первого раздела «УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА» расставляются все точки над «і»: «Україна є суверенною, авторитарною, тоталітарною, професійно становою державою, що носить назву Українська Держава».
Артикул 2: «Устрій Української Держави будується на засадах націократії.
Націократія — це влада Нації в Державі, що спирається на зорганізованій і солідарній співпраці всіх соціяльно-корисних верств, об`єднаних — відповідно до їх суспільних і професійно виробничих функцій — в представницьких органах державного керування.
Основні засади націократії: національна солідарність, надклясовість і протипартійність».
Артикулом 3 вводится фюрер-принцип: «Вся повнота влади в Українській Державі належить Українській Нації.
Цю владу Українська Нація здійснює через Голову Держави — Вождя Нації, що уособлює її суверенітет і єдність».
Естественно, «Державною мовою Української Держави є мова українська» (Арт.5 раздела 1).
Второй раздел — «ДЕРЖАВА Й ЦЕРКВА». «Українська Держава признає релігію за велику цінність, що сприяє розвиткові духово-моральних сил людини, суспільства й Нації» (Арт.1). При этом: «Національними Церквами в Державі визнаються: Українська Православна Автокефальна Церква з Патріархом у Києві, і Українська Греко-Католицька Церква з Митрополитом у Львові» (Арт.3).
Третий раздел: «ГОЛОВА ДЕРЖАВИ— ВОЖДЬ НАЦІЇ».
Интересный раздел. В т. ч. в свете нынешних потуг кое-кого стать эдаким «вождем нації». Арт.1: «На чолі Української Держави стоїть Голова Держави— Вождь Нації». Вождем этим может быть только гражданин «українського походження» (Арт.2). Арт.4: «Голова Держави покликається доживотньо (т. е. пожизненно. — Авт.), або до часу, коли він самий виявить бажання уступити зо свойого посту».
Арт.6: «В руках Голови Держави спочиває вся повнота верховної влади Української Держави, за здійснення якої він відповідає перед Богом, Нацією і власним сумлінням.
Свою владу виконує Голова Держави через відповідальний перед ним Державний Уряд, на чолі якого він стоїть особисто.
Голова Держави має вищий догляд над чинністю законодавчих, виконавчих і судових органів Держави».
Заметим, что последняя часть этого артикула — когда глава государства (он же вождь нации) стоит над законодательной, исполнительной и судебной ветвями власти — в Украине совсем недавно была практически реализована.
И вот это знакомо: «Артикул 7. Голова Держави скликає, відкриває, замикає і розв`язує Державний Сойм та Верховну Раду Національної Праці»... «Сойм» — это что-то типа парламента, который, по замыслу идеолога ОУН, глава государства сам, по своему усмотрению, мог открывать-распускать.
Насчет правительства то же самое: «Артикул 8. Голова Держави іменує й звільняє членів Державного Уряду».
А вот какую присягу должен был принимать украинский фюрер, то бишь «вождь нації»: «Перед Господом Богом, Україною і власним сумлінням обіцяю і клянуся виконувати обов`язки Голови Держави й Вождя Нації совісно й найкращо як я їх розумію, дбати про добро і славу Української Держави та берегти її законів. В тому власноручно підписуюся» (Арт.19)... О народе, заметьте, ни слова. Перед Украиной вообще, которая «понад усе», т. е. и «понад» отдельного человека.
Раздел ІV — «ДЕРЖАВНИЙ СОЙМ». Формируется по фашистскому корпоративному принципу: «Артикул 2. Державний Сойм твориться на засаді представництва всіх суспільних верств Нації.
У спосіб, передбачений окремим законом виборчої ординації, кандидатів на Послів до Державного Сойму визначають Виборчі Комісії, зложені з Мужів Довірря від професійно-станових організацій, органів місцевої самоуправи, культурних та інших публічно-правних установ, що знаходяться у визначених виборчих округах...»
«Парламент» этот, хотя и наделен законодательными функциями, полностью подконтролен фюреру: «Артикул 12. Державний Сойм скликає на першу сесію Голова Держави окремим наказом за своїм підписом, що оголошується у Віснику Державних Законів.
В той же спосіб відбувається замкнення сесій...» Захотел — созвал, захотел — разогнал.
В артикуле 13 отдельное уточнение на сей счет: «У випадку потреби, в згоді з інтересами Держави, Голова Держави може власним наказом розв`язати Державний Сойм та призначити нові вибори, або спинити на певний час праці Державного Сойму»... Реализацию этого принципа я недавно где-то видел. Не в Украине ли?..
«Ухвали Державного Сойму стають законом тільки після затвердження їх Головою Держави.
Раз відхилений Головою Держави проект закону Державний Сойм не може розглядати вдруге, за винятком випадку, коли йому доручить Голова Держави» (Арт.24)... Вот бы Виктору Андреевичу такую статью в нынешнюю украинскую Конституцию...
А вот раздел V из проекта Сциборского — «ДЕРЖАВНИЙ УРЯД» — Ющенко мог бы целиком включить в тот Основной Закон, что сочиняется в его Секретариате: «Верховна виконавча влада знаходиться в руках Голови Держави, що здійснює її через Державний уряд.
Державний уряд має назву: Збір Державних Секретарів» (Арт.1).
Арт.2: «Кількісний склад Державних Секретарів і дотичних Державних Секретарів визначає відповідно потребі Голова Держави окремим декретом»... Сколько нужно — столько и назначил... При этом: «...Карно-судове, чи карно-адміністративне переслідування та арештування Державних Секретарів може наступити тільки з наказу Голови Держави» (Арт.3). Последний артикул хотя в нынешней Конституции Украины и отсутствует, но, поговаривают, исправно работает.
Артикул 9 данного раздела тоже хорош: «Всі державні урядовці, перед обняттям своєї служби, складають на руки своїх начальників присягу на вірність Українській Державі і Вождеві Нації...»
Раздел VІІІ — «ОБОРОНА ДЕРЖАВИ». «Оборона Української Держави жертвою крови, є найвищою чеснотою для її громадян...» (Арт.1). Это еще куда ни шло.
А вот артикул 3 предполагает, что войска могут использоваться не только «для оборони її (Украины. — Авт.) суверенности та цілости її кордонів», но и «на подання цівільної влади, збройні сили Держави можна уживати у випадках внутрішніх розрух»... Мало ли какие внутренние «розрухи» — скажем, Генпрокуратуру надо «взять под охрану» или «обеспечить порядок» на футбольном матче в столице...
Арт.6 определяет, что «Військо чужої держави може перебувати на території Української Держави тільки за згодою Голови Держави». Без всякого парламента-«сойма». А в 7 артикуле предусмотрена политическая охранка: «Охорону внутрішнього ладу й службу безпеченства в межах Української Держави виконують в ділянці політичній — формації Націоналістичної Охорони Держави, а в ділянці карній — Державна поліція».
Фашистские идеи солидаризма отображены и в разделе ІХ — «ПРОФЕСІЙНО-СТАНОВА Й СУСПІЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВИ».
«Артикул 1. В основу суспільного устрою Української Держави кладеться солідарна співпраця всіх соціяльно-виробничих верств, яку нормує Держава в загальних інтересах Української Нації.
Для здійснення цієї засади суспільних відносин, Держава будує свій господарський устрій на підставі тотального пляну, контролі й мішаних форм удержавленої, громадської та приватної власности на засоби господарського виробництва...».
Для «маленького українця» предусмотрено арбайт, арбайт и еще раз арбайт: «Українська Держава розглядає працю як етичний і суспільний обов`язок перед Нацією, а громадян як творців духовних і матеріальних цінностей» (Арт.2).
При полной националистической диктатуре:
«Артикул 7. Існування політичних партій, груп, організацій та ідеольогічних вільних гуртів — заборонене в Українській Державі.
Артикул 8. Одинокою ідеольогією, що виховує громадян Української Держави, є ідеольогія Українського Націоналізму, а одинокою формою політичної організації суспільства є Організація Українських Націоналістів.
Артикул 9. Організація Українських Націоналістів є підставою державного ладу й чинником виховання Нації та організації суспільного життя.
Артикул 10. Верховним керівним органом Організації Українських Націоналістів є Провід Українських Націоналістів.
Голова Держави є водночас Головою Проводу Українських Націоналістів».
Как ни смешно, но есть раздел Х «САМОУПРАВА». «Стоючи на засаді тотальности, інтегралізму й централізації в державному управлінню, Держава водночас допускає здорові форми децентралізації й участь населення в місцевій самоуправі» (Арт.1). Что такое «здорові форми» поясняется в артикуле 3 — это когда над всеми «самоуправами» (чтоб не шибко самоуправствовали) осуществляют «догляд... призначені наказом Голови Держави, Краєві Начальники, що представляють Державну адміністрацію».
Очень мне нравится раздел ХІ — «ОБОВ`ЯЗКИ Й ПРАВА ГРОМАДЯН». Вот только гражданских прав, как не силился, я так и не отыскал. Все то же: арбайт, арбайт, арбайт...
«Артикул 1. Суспільна вартість громадян в Українській Державі зумовлюється їх творчістю й тими користями, які вони своєю працею приносять національній спільноті.
Артикул 2. Праця — це етична засада, що зобов`язує всіх громадян Української Держави та визначає їх національно-суспільну вартість.
Ухилення від обов`язку праці рівнозначне Соціяльному паразитизмові.
Всі роди фізичної та інтелектуальної праці мають суспільну вартість і гідні пошановання, коли служать інтересам Нації та Держави.
Права громадян Української Держави зумовляються їх обов`язками перед Нацією й Державою».
В артикуле 4 говорится о гражданстве, на которое имеют право «1. всі особи української народности, що мешкають у межах Української Держави» и «2. особи інших народностей, яких батьки, чи вони самі стало мешкали в межах Української Держави з 1 серпня 1914 року». Правда, имеется следующая «Примітка»: «згаданим у точці 2 цього Артикулу особам може бути відмовлене в наданні українського громадянства. Вийняток з артикулів 3 і 4 становлять особи жидівської народности, що підлягають окремому законові».
О «свободе слова»: «Артикул 16. Держава контролює всі роди видавничої діяльності, зокрема пресу.
Матеріальна та інша участь чужинців у видавничій і пресовій діяльності допускається лише за окремим дозволом влади, й підлягає її контролю.
Видання на чужих мовах допускається за окремим дозволом влади й підлягає її контролю».
О «праве частной собственности»: «Право власності на всі матеріяльні добра належить Нації.
Нація виделеговує свої компетенції фізичним і правним особам, що виступають суб`єктами даного їм Нацією права володіти майном, передавати його в спадщину й бути працедавцями».
Вот такое государство собирались построить националисты. Сугубо фашистское.
Не знаю, может, кому-то и хотелось бы в нем жить — всем тем, кто считает себя продолжателем «дела ОУН», кто героизирует и воспевает ОУН с ее «визвольними змаганнями». Но тогда следует быть последовательными до конца и признать себя фашистами, сторонниками фашистского государства Украина — тоталитарного, авторитарного, нациократичного (в котором действует принцип «человек — для государства», «человек — для нации») с фюрером во главе, что задумывалось ОУН.
Сергей ЛОЗУНЬКО
Комментарии
RSS лента комментариев этой записи