«...Сьогодні я звертаюсь до всіх, хто носить у душі віру в Світле Христове Воскресіння, хто намгається попри все будувати своє життя та життя своїх родин за Заповідями Господніми. По собі знаю, як це не просто - зберігати цю віру у світі, де ще так багато несправедливості, людської злоби, болю, страждання. Проте тільки з Божою допомогою ми зможемо долати свої життєві випробування. Я твердо в це вірую і завжди намагаюсь уселяти це відчуття у серця всіх, кого знаю та люблю...».

Так говорив Віктор Ющенко - народний депутат, голова фракції «Наша Україна» у Верховній Раді, кандидат у Президенти. Він же:

- колишній директор Українсько-російського інституту менеджменту та бізнесу ім. Бориса Єльцина Міжрегіональної академії управління персоналом;

- колишній прем'єр-міністр;

- колишній голова Національного банку України;

- колишній перший заступник правління збанкрутілого агропромбанку «Україна»;

- колишній заступник головного бухгалтера ліквідованого колгоспу ім. 40-річчя Великого Жовтня;

- колишній член політради Народно-демократичноїпартії України;

- колишній член КПСС, випускник відділення «пропагандистська майстерність» факультету ідеологічних кадрів Університету марксизму-ленінізму з червоним дипломом;

-- справжній доктор комуністичної теології.

Мало кому випадає здійснити таке «круте сходження» і разом з тим зберегти моральну «незайманість» та «цноту», якими так полюбляє хизуватися наш герой.

- Я вірю в Бога! - каже він і без жодних роздумів додає: Я - моральна людина.

Я запитую себе: «Що має статися з людиною, перш ніж вона раптом відчує в собі покликання нести маси високе Святе Письмо?». Декого може блискавка вдарити, і вони сприймають це як Божий знак. Але Віктору Ющенкові як знаку Божого вистачило того, що у нього виріс найбільший в Україні рейтинг. Наприкінці 90-х років минулого століття він побрався з американкою Kathy Clare Сhumachenko (точна дата шлюбу замовчується), корпоративним представником впливової у фінансових колах Заходу Barents Group of KPMG», транснаціональної корпорації, на рахунках котрої обертаються мільярди доларів. На тлі цих «успіхів» нашому герою почало здаватися, що у нього склались особливі стосунки Богом. Посудіть самі: «...Під час урочистої Пасхальної відправи я молитовно прошу допомоги та захисту всім своїм знедоленим, ображеним, покинутим співвітчизникам. Я сподіваюсь, що Бог не обійде всіх нас своєю милістю, буде допомагати завжди та повсякчас, посилати мудрість та терпіння, надиха на добрі та праведні справи...» (Віктор Ющенко. Христос Воскрес! // Україна молода. - 26.04.2003 р.). За звичайним здоровим глуздом, маючи таку анкету, такий життєвий досвід, син комуніста, сам колишній комуніст із 14_річним компартійним стажем (до КПСС він вступив у 1977 році, коли йому виповнилося лише 23 роки), Віктор Ющенко ніколи не був та й не міг бути по-справжньому релігійною людиною .

Але, можливо, хтось із тих, хто був зовсім поруч (а може, жив поверхом вище), чи жартома, чи з якоюсь іншою метою, прошепотів йому: ти обранець.

Він почув глас. Він побачив світло. Його осяяло. Він відчув себе покликаним, аби порятувати... Кого? Від кого? Це вже не мало значення.

Ющенко втратив відчуття реальності. Дослухатися до всіх лестощів стало означати дослухатися до небесних голосів...

Його зачарували безмежні можливості високої посади, на яку він замахнувся.

Але і це ще не все. Ющенко взяв на себе роль полум'яного борця за чистоту звичаїв, викривача хвороб та вад людських.

«Ми дев'ять років жили аморально», - проголосив він зі сторінок добре відомого у вузьких політичних колах видання. Мабуть, відтоді й закріпилося за Віктором Андрійовичем прізвисько «месія».

Нібито він насправді став «миром помазаний» (так буквально перекладається давньоєврейське Машиах - Месія, яке згодом отримало ще й грецький переклад Cristo,j - Христос).

Ющенкові подобається, коли почт називає його ТАК, дарма що це блюзнірство.

«Давайте зрозуміємо одне, - каже Ющенко, - якась одна людина повинна взяти той хрест...»

(Громадське Радіо. - 13.06.2003 р.).

«Хрестоносець» Ющенко - зовсім не така людина, за яку себе видає. Ті, хто добре знає «месію», знають і те, що його зовнішня «моральна» видимість облудна. Служіння беззаконню інколи маскується критикою інших.

Пригадаймо, як Ісус, якого на словах так любить пан Ющенко, обурився проти тих, хто судить інших: «Або як ти скажеш до брата свого: «Давай вийму я тріску з ока твого», коли колода у власному оці? Лицеміре, вийми спочатку колоду із власного ока...» (Мт 7:4-5).

Все те, що Ющенка удавано дратує в інших, властиве йому самому. Але Віктор Андрійович просто не помічає власних вад. Для себе він залишає достатньо свободи й випрадань, а всім іншим: «або-або». Тож, Христове «Лицеміре!» адресоване в першу чергу до Ющенка, адже Христос не знав, що таке «піар».

Не завадило б і нам визначитися, що ж таке «піар» та «політичні технології». Адже ці слова є дуже важливими для подальшої розповіді про В. Ющенка.

Відомий шоумен Микола Вересень-Ситник із «безтабушною» відвертістю сповіщає: «Політтехнологія - це дурильня народу. Треба обдурити людей максимально ефективно, для того, щоб люди повірили, що чорне - це біле, а біле - це чорне» (Громадське радіо. - 19.05.2004 р.). Цей крутихвіст від журналістики говорить, чим переймаються так звані «чесні новини» на «5 каналі», фінансованому кумом Ющенка Петром Порошенком.

Цю ж думку підтримує Олег Мєдвєдєв, ще один (цього разу московський) політичний технолог блоку Віктора Ющенка «Наша Україна»: «Я цим займаюся більш-менш з різною інтенсивністю 10 років, і 10 років про це чую. У нас якось так повелося, якщо політичні технології, то вони неодмінно брудні...» (Громадське радіо. - 19.05.2004 р.).

Вишколень московських іміджмейкерів Олег Мєдвєдєв за допомогою отого чорного піару та брудних політичних технологій десять років надавав своїм клієнтам зовні привабливого вигляду. Нині в Олега Мєдвєдєва нове завдання: створити фальшиве, але привабливе обличчя для Віктора Ющенка. В цей час Олег Мєдвєдєв та ціла «команда» його колег докладають титанічних зусиль, аби зробити Ющенка Президентом України. Як?

«Чесний» новинкар Микола Вересень: «...Треба обдурити людей максимально ефективно, для того, щоб люди повірили, що чорне - це біле, а біле - це чорне».

Мені відома не вся правда про Віктора Ющенка. Я знаю, що все це (віра в Господа Бога й висока моральність) є звичайним піаром та звичайною політтехнологією. Розрахунок на те, щоб обдурить всіх.

Навіть побіжне знайомство із справжніми обста винами буття Віктора Ющенка дозволяє дійти висновку, що все, що ми бачимо і чуємо про нього від його оточення, є лише «імідж» або, іншими словами, оманлива видимість.

Правда виявляється дещо іншою і не такою красивою, як хотілося б самому Ющенкові та тим, хто розраховує на його прихід до влади.