| "Факт Ю." А.Дерепа |
Просмотров: 7137
1 Плохо0

І

Якою має бути людина для того, щоб очолити Національний банк держави? Відповідь очевидна: необхідно добре знати справу, бути професіоналом високого класу, порядним громадянином, чесною людиною...

Можливо, але не в номенклатурній Україні. Тут головним рушієм кар'єри та бізнесового успіху були (і залишаються) зв'язки. Здебільшого зв'язки брудні, корупційні. Про це свідчить історія обрання Віктора Ющенка головою правління НБУ.

Ось як згодом написала про це преса:

«...Плющ поруч із Ющенком був протягом багатьох років. Спікер знає його переваги й недоліки, Івану Степановичу відомі методи ефективної роботи з матеріалом. Досить нагадати історію призначення Ющенка главою Нацбанку. Гетьман і Плющ змусили Ющенка піти на це. Знаючі люди говорять, що Іван Степанович хитрістю виманив Ющенка в парламент і поставив перед фактом необхідності його виступу і подальшого затвердження» (Дзеркало тижня. - 26.05-1.06.2001 р. -№ 20 (344)).

Повчальна історія. Нібито не голову ключової фінансової установи країни обирали, а «руководітєля» якогось задрипаного колгоспу або розпорядника з укладення гною на присадибних ділянках Івана Плюща.

Щоправда, на початку 1993 року про обрання голови НБУ газети писали дещо інше. Повідомлялося, що на посаду голови правління Нацбанку було п'ять претендентів, кожний з яких ознайомив депутатів зі своєю програмою. Писалося, що перемогу отримав маловідомий кандидат Віктор Ющенко, пообіцявши вжити заходів щодо стабілізації грошового обігу і запевнивши присутніх, що буде працювати «на повних обертах» (Правда України. - 27.01.1993 р.).

Виявляється, існує щонайменше дві правди. Одна - для населення, інша - «для своїх»: кумів, сватів, приятелів та дружбанів. Жарт, та й годі! Але в кожнім жарті - лише доля жарту, все інше...

Щодо правди про призначення Віктора Ющенка головним банкіром України.

Національний банк - це держава в державі. Від дій Нацбанку залежить інколи більше, ніж від дій Верховної Ради чи Президента України.

До Ющенка НБУ очолював його патрон по Агропомбанку «Україна» Вадим Гетьман. Це були дуже важкі та смутні часи.

Ось що розповідає віце прем'єр Кабміну тих часів Юлій Іоффе: «Фінансово&економічне становище було складним. Україна вийшла із зони готівкового обігу рубля (ввела купон, ще той, паперовий). Однак в безготівковому обігу ходили рублі, й практично валютна система залишалася незмінною. За рахунок чого ж наживалися? За рахунок різниці процентних ставок (тобто платні за кредит) в Україні (30 відсотків) і в Росії (80 відсотків). Не помітити цього було неможливо. Ось зараз в Росії провадяться якісь розслідування щодо «чорного вівторка». Так ось, на мій погляд, все це тьмяніє у порівнянні зі спекуляцією на різниці облікових ставок. Не знаю, чому не працюють правоохоронні органи. На словах вони заявляють, що зайняті пошуком тих, хто нагрів руки на розвалі української економіки. А все, що потрібно, - це вивчити платіжні доручення тієї пори. За масштабом афери з цим важко щось порівняти, навіть торгівлю нафтою, металом, карбамідом. Геніальний фінансовий трюк. Вважаю, тут були уплутані обидві сторони - і російська, і українська, причому на достатньо високому рівні» (Юлій Іоффе. Наодинці з системою).

Принаймні, одне платіжне доручення тієї пори було розглянуто в попередньому розділі, і, дякуючи відставному віце-прем'єрові, став зрозумілий механізм афер. Що ж стосується достатньо високого рівня - тут теж все ясно. На початку 1993 р. замість звільненого «за власним бажанням» Вадима Гетьмана посаду голови правління Національного банку обійняв інший представник того ж самого «клану фінансистів» - Віктор Ющенко. Цьому передувала дуже серйозна й цілеспрямована робота з парламентарями, яку «провели» все ті ж Іван Плющ та Вадим Гетьман.

ІІ

«Я можу від часів роботи у Національному банку декларувати, - заявляє Віктор Ющенко, - все, що я робив, я робив на Україну» (Українська правда. - 29.11.2001 р.).

Справді?! Виправилася людина, обпеклася раз, спіймана за руку на гарячому, засоромилася та й виправилася.

Бува й таке.

Факти дозволяють дійти дещо протилежного висновку, а факти, як відомо, річ уперта. Серйозно сумніватися у запевненнях Віктора Ющенка примушує історія з протизаконною приватизацією Української міжбанківської валютної біржі (УМВБ). Заплутана, на перший погляд, і маловідома широкому загалові історія.

Оточення Віктора Ющенка любить погаласувати на тему українських олігархів. Воно «забулося», що самого Ющенка незалежні й обізнані експерти вже дав но занесли до цього непривабливого кола - списку найвпливовіших олігархів України.

Існують скандали, які спалахують майже з нічого. Одночасно, наявні і скандальні вчинки, котрі (навіть стаючи відомими) не набувають масштабного розголосу і шокують хіба що фахівців. Сфера обертання грошей - це витончена мережа взаємин, розібратися в якій необізнаній людині важко. Саме цю нагоду нахабно й беззастережно використовують фінансові махінатори, серед яких не остання роль, як виявляється, належить Віктору Ющенкові.

Головне завдання центробанку кожної держави - підтримувати баланс грошей та товарів. Перших повинно бути рівно стільки, аби останні могли вільно продаватися й задовольняти потреби громадян. У розвинутих країнах центробанк не випускає грошей і не обмежує кредити задля відновлення балансу, але скуповує цінні папери або продає їх. Перше здійснюється, коли вільних грошей в обігу не вистачає, й, скуповуючи цінні папери у суб'єктів господарювання, центробанк вивільняє гроші, які допомагають товарам обертатися. В другому випадкові, продаючи цінні папери, центробанк зменшує кількість грошей в обігу, запобігаючи інфляції. Операції ці здійснюються на біржах. Через ті ж самі біржі задовольняється попит на іноземну валюту. Біржі - це добровільні об'єднання фінансистів та банкірів.

Україна - країна з перехідною економікою, й на момент утворення державності жодної біржі не мала. Не існувало і цінних паперів. Наявним був попит на іноземну валюту, обіг якої міг би забезпечити імпорт та експорт товарів.

З цією метою, створюючи Національний банк України (центробанк), Верховна Рада подбала про те, щоб до структури НБУ було залучено валютну біржу - вкрай важливу й потрібну державі складову. З одного боку, вона забезпечувала для НБУ механізм регулювання валютного обігу, можливість захисту української економіки від невиправданих спекуляцій на валютному ринку. З іншого, кошти, які вносилися на валютній біржі НБУ за послуги (тобто комісійні), поповнювали державний бюджет. А це вельми істотна сума. Завжди знаходяться бажаючі обдурити державу й «накласти лапу» на прибуткові частини державного бюджету. Жертвою таких осіб і стала валютна біржа Національного банку України, а разом з нею - державній бюджет та всі «маленькі українці», про добробут котрих так «піклується» Віктор Ющенко. Найдивніше в цій історії, що допомагав шахраям «приватизувати» біржу (отже і прибутки) держави, знову ж таки Віктор Ющенко - на той час голова правління Національного банку України. Але про все в хронологічному порядку.

7 жовтня 1991 року Постановою Президії Верховної Ради України № 1605-XII був затверджений Статут Національного банку України. Пункт «и» ст. 8 розділу III цього Статуту, серед іншого, передбачав: Національний банк, згідно з покладеними на нього завданнями: ...організує роботу республіканської валютної біржі при Національному банку України».

Відповідно до п. «г» ст. 20 Статуту НБУ голова правління мав право вносити «відповідні зміни до структури банку, виходячи з конкретних умов діяльності, за винятком центрального апарату» [підкреслено авт.]. Визначати структуру центрального апарату мала право тільки Верховна Рада (!).

6 квітня 1992 року була ухвалена постанова Президії Верховної Ради № 2244-XII «Про структуру центрального апарату Національного банку України». Відповідно до п. 8 затвердженої цією постановою структури центрального апарату НБУ, валютна біржа була визначена як самостійний підрозділ центрального апарату Національного банку України.

25 серпня 1992 р. наказом по Національному банку № 55 було затверджене «Положення про валютну біржу НБУ». Відповідно до цього положення: «Біржа є госпрозрахунковим підрозділом НБУ». Більше того - в розділі положення «Прибуток» зазначалося: «Прибуток, отриманий Біржею внаслідок її діяльності, в розмірі 75% зараховується до фондів Біржі, а залишок перераховується НБУ».

Отже, валютна біржа Нацбанку була прибутковим підрозділом і приносила державі валютну виручку.

Становлення грошової системи, як і становлення валютного ринку, в Україні розпочалося з виходу із зони російського рубля. В. Гетьман усвідомлював можливості валютного ринку як ніхто інший. Перебуваючи на посаді голови правління НБУ, можна спокійно контролювати валютний ринок і знімати вершки. Але йому не вдалося втриматися на цій посаді (слизькувато). Однак здавати позиції клану він не збирався, і тому вже в день свого звільнення з посади голови правління НБУ - 18 грудня 1992 року - Вадим Петрович підписав установчі документи про створення Української міжбанківської валютної біржі (УМВБ). Список першопочаткових засновників УМВБ залишаєть ся таємницею за сьома печатками. Лише відомо, що це банки, керівництво яких було досить тісно пов'язане з В. Гетьманом.

У той час, як УМВБ, створена Гетьманом, зовсім ніяк себе не виявляла, валютна біржа НБУ розпочала активну діяльність. Якщо наприкінці 1992 року вона встигла провести лише декілька торгів, то в першій половині 1993 року її тижневий обіг становив 25% обігу Московської міжбанківської валютної біржі й на початку липня 1993 року досяг рівня 142,6 мільйона доларів США.

Існували дві валютні біржі: одна державна, інша - приватна. Одна - діюча, інша (УМВБ) - законсервована.

Ющенко робить «хід конем»: 8 липня 1993 року він підписує постанову № 50 «Про Українську міжбанківську валютну біржу»

У п. 1. цієї постанови значиться таке: «Створити Українську міжбанківську валютну біржу (далі - Біржу) як постійно діючий центр по проведенню на території України операцій з купівлі та продажу іноземної валюти уповноваженими комерційними банками, цінних паперів, номінованих у валюті, покласти на Біржу підготовку пропозицій Правління Національного банку України про встановлення єдиного валютного курсу, діючого в Україні, та функції контролю, встановлені Національним банком України відповідно до правил валютного регулювання».

У п. 2. було написане: «Затвердити Статут Української міжбанківської валютної біржі та Установчий договір про її утворення та діяльність».

А п. 3 говорив: «Доручити управління реєстрації банків та ліцензування їх діяльності (Пархоменко О. І.) управлінню валютного регулювання (Шульженко Т. О.), до 15 липня ц. р. зареєструвати статут Біржі та надати ліцензію на здійснення операцій з валютними цінностями і стягнення комісійних в іноземній валюті за їх проведення».

У фахівців і незалежних експертів шок. Складалося враження, що у молодого голови правління НБУ стався напад психічного розладу. Навіщо Ющенкові створювати УМВБ 8 серпня 1993 року, якщо вона де-факто та де-юре була створена Гетьманом та партнерами ще 18 грудня 1992?

Необхідно додати, що законодавство (на той час) не дозволяло НБУ брати участь у заснуванні підприємницьких структур і реєструвати біржі, тільки - банки (Ющенко, як посадова особа, добре був про це обізнаний). Крім того, УМВБ уже була зареєстрована В. Гетьманом у відповідній районній держадміністрації Києва (за адресою: вул. Шота Руставелі, 39). Також не мав права Ющенко й на те, щоб давати дозвіл на «стягнення комісійних в іноземній валюті».

Усі пояснення містяться у другому абзаці п. 3 цієї несподіваної постанови. Там зазначено:

«Установити, що Міжбанківська валютна біржа як самоврядна організація є правонаступницею Валютної біржі Національного банку, яка не займається комерційною діяльністю і не має на меті отримання прибутку».

Тобто прояснюються наміри Ющенка: передати валютну біржу НБУ до приватних рук Гетьмана та партнерів, що зовсім не додає сумнівній постанові законності та обґрунтованості. Крім того, як самостійний підрозділ центрального апарату Національного банку України, валютну біржу НБУ можна було реорганізувати або ліквідувати тільки за рішенням Верховної Ради (так само лише Верховна Рада могла визначити питання правонаступництва цієї структури). Але Верховна Рада жодного рішення щодо реорганізації чи то ліквідації валютної біржі НБУ не ухвалювала, тож питання правонаступництва зовсім не стояло.

Таким чином, жива і дієва фінансова госпрозрахункова одиниця, яка приносила неабиякий прибуток державі, була віддана до загребущих рук бізнес партнерів Віктора Ющенка одним розчерком пера - підписанням цього наскрізь фальшивого та протизаконного документа.

Задля забезпечення контролю за діяльністю УМВБ Ющенко вніс до постанови ще й такий текст:

«З метою постійної координації роботи Біржі і Національного банку України внести зміни в п. 5.2.2. Статуту Української міжбанківської валютної біржі про те, що Голова Біржового Комітету обирається за рекомендацією керівництва Національного банку України і працює на цій посаді як штатний працівник Біржі».

На цю посаду Ющенко рекомендував Вадима Гетьмана.

Найкращим вивертом злочинно корупційної думки слід вважати наведений вище рядок про УМВБ, що «не займається комерційною діяльністю і не має на меті отримання прибутку», при тому, що вище було записано: «надати ліцензію на здійснення операцій з валютними цінностями і стягнення комісійних в іноземній валюті за їх проведення».

Вислів про «неприбутковість» на тривалий час забезпечив УМВБ режим пільгового оподаткування, про що Державна податкова адміністрація, введена в оману Віктором Ющенком, зазначила в одному з листів на адресу УМВБ. Це суттєво збільшило розмір прибутків біржових ділків: крім комісійних, вони практикували найрізноманітніші внески та стягнення з клієнтів.

Головним джерелом викачування грошей залишалися комісійні. Їхній розмір визначався одним відсотком від обсягу проданої та купленої валюти.

Варто порахувати. Станом на кінець квітня 1998 року на УМВБ було продано доларів США на загальну суму, що перевищувала 10 млрд. Але ще ж були марки, франки, ліри, рублі, зайчики і навіть таньге, а отже, цю суму можна сміливо подвоювати - виходить 20 млрд. 1% від цього обсягу становить прибуток розміром у 200 млн доларів США. Кругленька сума!

Чому ж у звітах УМВБ прибутки позначалися сумами меншими в десятки разів? У 1996 році, наприклад, прибуток УМВБ склав близько 14 млн грн. (8 млн дол.), у 1997 році - близько 10 млн грн. (5,4 млн дол.) (Зеркало недели. - 1998. - № 16 (185)).

Куди щезали гроші? Відповідь на це запитання частково дала Головна контрольно-ревізійна комісія Міністерства фінансів України в актах ревізії по НБУ 1996 та 1998 років. Ці акти є документальним свідченням того, що валютні ділки з УМВБ просто казилися з жиру.

Наприклад, за 1996-1997 роки однієї тільки курятини для працівників УМВБ було закуплено 35,5 тонн на 85 тис. дол., а шість посадовців УМВБ мали кредитні картки з місячним витратним «лімітом» по 25 000 та 10 000 німецьких марок. В той же період «неприбуткова» (якщо вірити Ющенкові) УМВБ надала фінансової допомоги ТОВ «Біржові технології» у розмірі 4 млн дол. Ці «Біржові технології», одночасно з іншими подібними структурами, насправді були створені тією ж УМВБ із метою перекачування надходжень від комісійних та створення фінансових установ для подальшого захоплення валютного ринку України. Це ТОВ разом УМВБ та НБУ створили банк у формі закритого акціонерного товариства - «Кліринговий дім».

Банк «Кліринговий дім» проводив через валютну біржу майже всі фінансові операції. Майже не втомлюючись, банк заробляв величезні комісійні на трансакціях. Бажання контролювати таку структуру виникло, мабуть, у багатьох можновладців.

Крім безпосередньої прибуткової привабливості, «Кліринговий дім» мав ще інформаційну вартість: до банку щодня стікалися баланси усіх активних банків. Маючи в штаті «Клірингового дому» кількох, навіть поганеньких економістів, можна щодня одержувати достеменну матрицю банківської системи, контролювати її та маніпулювати на свій розсуд та на задоволення своїх потреб. Так і було. Зокрема, «фінансисти-патріоти» збиралася захопити контроль над Запорізьким алюмінієвим комбінатом (стратегія випуску «фольгопрокатних бондів» на західний зразок), але план провалився після вбивства В. Гетьмана.

До цього варто згадати про створений біржовиками «Перший інвестиційний банк» («ПІБ»). Ось як про нього відгукнувся в інтерв'ю «Галицьким контрактам» особисто Вадим Гетьман: «Наш новостворений інвестиційний банк має цілком нові для України фінансові інструменти і можливості впливу на фінансовий бізнес».

За даними УМВБ, інвестиційний та кліринговий банки за обсягами операцій належать до десятків найактивніших структур. Інвестиційний банк до того ж отримав ліцензії на роботу із зовнішніми позиками та кредитами. Контролювати таку структуру можуть тільки особливо наближені та довірені особи. Серед акціонерів-фізичних осіб «ПІБ»: рідний брат Ющенка - Петро, дочка Гетьмана - Ірина Половко, директор УМВБ Олег Андронов. Правління «ПІБ» очолив близький до Віктора Ющенка Борис Соболєв, колишній заступник міністра фінансів. Віктор Ющенко, будучи головою правління НБУ, 27 травня 1997 р. очолив раду акціонерів «Першого Інвестиційного банку». Наступного дня його місце посів Вадим Гетьман, після вбивства котрого головою ради став Петро Ющенко.

Через кілька років історія захоплення «дорогими друзями» Ющенка валютної біржі Національного банку України стала предметом дослідження спеціально створеної слідчої комісії Верховної Ради.

Ющенко дав такі пояснення парламенту:

«Стосовно створення Української Міжбанківської Валютної Біржі. До червня 1993 року валютна біржа існувала в якості структурного підрозділу Національного банку України. Оскільки функція, яку вона виконувала відповідно до Закону про банки і банківську діяльність, не відносилась до функцій Національного банку України і не відповідала зарубіжній практиці, постановою Правління Національного банку України від 8.06.93 № 50 був затверджений установчий договір про утворення Української Міжбанківської Валютної Біржі та її Статут. Світова практика не знає прикладів, коли б функції валютної біржі в умовах ринкової економіки виконувались центральним банком.

З проголошенням незалежності нашою державою, нерозвинутістю валютного ринку в Україні, відсутністю належного правового регулювання та досвіду цієї роботи, а також з метою організації належного контролю за цими процесами Національний банк України змушений був започаткувати роботу валютної біржі.

Слід зазначити, що Національний банк України в 1995 році безпосередньо створював також біржовий товарний ринок.

У Національному банку України було проведено шість аукціонів із продажу сільськогосподарської продукції.

Необхідно відмітити, що, згідно установчого договору про створення Української Міжбанківської Валютної Біржі від 18 грудня, твердження про те, що вона «була фактично приватизована» не відповідає дійсності.

Не можна погодитись із висновками довідки про те, що операції з купівлі-продажу іноземної валюти можна було здійснити тільки на Українській Міжбанківській Валютній Біржі.

Відповідно до чинного законодавства такі операції можуть здійснюватися і на міжбанківському валютному ринку».

Від переляку дати переплуталися (тому, мабуть, липень він називає червнем), але не в цьому річ. Справа у тому, що все в цих «поясненнях» брехня, від початку й до кінця.

Перше.

«Українська Міжбанківська Валютна Біржа створена Установчим Договором про утворення і діяльність Української Міжбанківської Валютної Біржі, укладеним 18 грудня 1992 року», - так повідомляється на офіційному сайті УМВБ в інтернеті. Затверджувати статут УМВБ могли тільки банки-засновники, і вони це зробили 18 грудня 1992 року. НБУ не був (та й не міг бути) таким засновником, тим більше через півроку після фактичного заснування.

Друге.

Світова практика тут ні до чого, вона багато чого не знає з того, що відбувається в Україні. Виходить, потрібно було віддати валютну біржу НБУ до приватних рук в 1993 р., а в Нацбанку в 1995 р. проводити аукціони з «продажу сільськогосподарської продукції». І це відповідає світовій практиці?

Відколи це продаж сільськогосподарської продукції віднесений до функцій Нацбанку?

Третє.

Вражає нахабне, самозакохане й брехливе лицемірство. Ющенко, наприклад, стверджує: «Національний банк України змушений був започаткувати роботу валютної біржі». Наведені вище документи засвідчують: валютну біржу НБУ започаткувала Верховна Рада, і тільки вона одна могла припи нити її діяльність.

Четверте.

Якщо вже справді валютна біржа НБУ заважала головному банкіру виконувати «функції», слід було оголосити відкритий конкурс і приватизувати її у відповідності до чинного законодавства, а не віддавати її похапцем бізнес-партнерам, та ще й задарма.

П'яте.

Ющенко не може «погодитись із висновками довідки про те, що операції з купівлі&продажу іноземної валюти можна було здійснити тільки на Українській Міжбанківській Валютній Біржі».

Нема заперечень, а як щодо тексту п. 12 листа НБУ № 19010/2332-4775 вiд 4.09.94 р.: «Вільний продаж коштів в іноземній валюті може здійснюватися лише на торгах УМВБ». І підпис: «Голова Правління Національного банку України В. А. Ющенко».

З п'яти абзаців «пояснень» брехня всього лише в п'яти.

На додаток до всього в січні 1996 року Нацбанк своєю телеграмою заборонив позабіржову торгівлю не тільки валютою, але ще й цінними паперами.

Невдовзі після загибелі Вадима Гетьмана клан Ющенка почав втрачати контроль за УМВБ, і майже одразу Ющенко підписав постанову, відповідно до якої УМВБ була зобов'язана зменшити комісійні до 0,1% від здійснюваних операцій. Але то вже зовсім інша історія.

{mospagebreak}

ІІІ

Пригадаймо один крилатий вислів, який свого часу В. Пустовойтенко адресував Павлу Лазаренкові:

«У мого попередника була така тєтрадка, розділена на дві половини. В одній половині - те, що зроблено для себе, в другій - для держави...».

Дуже схоже на те, що Віктор Ющенко з графою «для себе» впорався не гірше від Лазаренка, а може, і краще.

А що ж «для держави»?

Це справа досить делікатна, тому будемо оперувати тільки цифрами та фактами. Почнемо з моменту призначення Ющенка на державну посаду голови правління НБУ з дотримуванням певної хронології.

1993 рік

Новообраний голова правління НБУ В. А. Ющенко передусім підписав розпорядження про випуск грошей, незабезпечених товарною масою, тобто «паперових грошей» або «фантиків». У першому кварталі 1993 р. у такий спосіб збільшилася кількість обігової грошової маси у 1,5 раза. Банкір пояснював це необхідністю надати кошти «для посівної». «Прокачка грошей» здійснювалася через АПБ «Україна». Наслідком цього було те, що країну захлюпнула інфляція, а колгоспи перетворилися на довічних боржників банку (Деловая Украина. - 1993. - № 65).

Пам'ятається, пояснюючи яким коштом він придбав ділянку добірної землі розміром у кілька гектарів, Ющенко, зневажливо відкопиливши губу, розповів, що цей ласий шмат дістався йому за якихось кілька «мішків зерна». Тепер зрозуміло, звідки взялося це зерно у головного банкіра.

Але на цьому «монетарист» не зупинився. Спільно з тодішнім горе-прем'єром Юхимом Звягільським голова правління Нацбанку видав ще декілька постанов, згідно з котрими випуск «фантиків» був доведений до астрономічної суми.

Ось як виглядає фрагмент їхнього спільного підсумкового документа:

«П О С Т А Н О В А

від 30 листопада 1993 р. № 972

Про первинну емісію Національного банку України на IV квартал 1993 року

...Кабінет Міністрів України і Національний банк України

П О С Т А Н О В Л Я Ю Т Ь:

Визнати за необхідне встановити граничний розмір первинної емісії Національного банку України за станом на 1 січня 1994 р. 22,5 трильйона карбованців.

Виконуючий обов'язки Прем'єр-міністра України Ю. ЗВЯГІЛЬСЬКИЙ

Голова Правління

Національного банку України В. ЮЩЕНКО»

Наприкінці 1993 року інфляція досягла 10 000%, а реальна місячна зарплатня зменшилась до 8 доларів.

1994 рік

Нацбанк Ющенка продовжував покривати дефі цит державного бюджету коштом прямої грошової емісії. «Грошової маси» було випущено на суму 113 трлн. крб. Знов понадрекордна гіперінфляція, яка перевищила межу 10 250%. Валютний курс карбованця за 1994 р. знизився у 8,3 раза.

До цього додалася тяжка криза неплатежів, яка стала наслідком непродуманих дій Ющенка. У першу чергу ця криза завдала удару по кишенях простих людей, які жили лише на одну зарплатню.

Непродуманість дій головного банкіра полягала в тому, що, як свідчать експерти, «монетарні» обмеження грошового обігу, які він застосовував, призводили лише до тимчасового короткострокового стримання інфляції. Нестача грошей породжувала заборгованість зарплатні та пенсій, які, в свою чергу, призводили до випуску чергової партії «фантиків». Нова хвиля інфляції! Підскочили надмірно ціни, впала реальна зарплатня.

У більшості підприємств та установ зарплатню перестали виплачувати, борги зростали місяцями, кварталами, півріччями, а потім і роками. У 1994 р. НБУ з Кабміном видали спільну постанову № 49 «Про контроль за видачею у 1994 р. коштів, спрямованих на споживання», що обмежувала зарплатню на підприємствах та в установах. Це була реалізація політики, яку на Заході називали «політикою затягування пасків». Відповідно до цієї політики, всі кризи долаються коштом працюючого люду: йому обмежують споживання без пояснень та попередніх запитань.

Капіталісти від запровадження такої політики відмовилися добре десятиріччя тому: надто вже потужними були акції протесту. Українські капіталісти, серед яких банкір Ющенко далеко не пасе задніх, знають: український люд стерпить усе. Можливо, за це ющенківці так «люблять» «маленьких українців».

1995 рік

Економіка дещо стабілізується, але не з причини активності Ющенка. Як і раніше, всі проблеми вирішуються коштом емісії «паперових грошей».

Якщо в попередні роки, підписуючи постанови про емісію, «месія» робив сумне обличчя, яке мало засвідчувати, що йому дуже шкода таке робити, то з часом головний банкір так «набив руку», що вже сам пропонував швидше друкувати «фантики». Про це свідчить наступний текст:

«На прохання Кабінету Міністрів України і Національного банку України дозволити Національному банку України здійснити первинну кредитну емісію у лютому 1995 року в обсязі 25 трлн крб. Із встановленням кредитної «стелі» у розмірі 189 трлн крб. за станом на 1 березня 1995 року» (Постанова Верховної Ради України «Про первинну кредитну емісію Національного банку України у лютому 1995 року» від 8 лютого 1995 року № 42/95-ВР).

1996 рік

Цей рік заслуговує на те, аби його назвали роком Лазаренка. Рік спільних постанов голови правління НБУ Віктора Ющенка та прем'єр-міністра Павла Лазаренка. Ніколи (раніше або пізніше) Віктор Ющенко не ухвалював такого числа спільних постанов, скільки він встиг ухвалити з Павлом Івановичем Лазаренком, тогочасним «господарем» країни, нині «клієнтом» судів Швейцарської конфедерації та Сполучених Штатів Америки.

У державі практично не було жодного питання, до вирішення котрого ці достойники не доклали б поєднаних зусиль. Їм навіть надбавку, 20% посадових окладів, сплачували за єдиним списком. Разом вони засідали в Міжвідомчій консультативній раді з питань діяльності банків, в Оперативній міжвідомчій комісії з питань подолання платіжної кризи, були вони й членами Оргкомітету з підготовки та відзначення п'ятої річниці Незалежності України.

В одній із спільних постанов під довгою назвою «Про деякі заходи щодо вдосконалення договірних взаємовідносин та проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності і оформлення розрахунків векселями» Лазаренко та Ющенко дали новий поштовх обігу боргових зобов'язань -векселів. «Державні мужі» постановили також «провести на беземісійній основі залік взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності всіх форм власності станом на 1 серпня 1996 р. з оформленням в установленому порядку не погашеної за заліком заборгованості векселями на користь кредиторів із терміном платежу не більш як 90 днів з дня складення кожного векселя з можливістю здійснення дисконту за цими векселями».

Внаслідок вексельного взаємозаліку значно зменшилося надходження «живих грошей» до бюджету, що в свою чергу спричинило нову хвилю невиплат пенсій та заробітної платні.

В інтерв'ю Віктора Ющенка, яке він дав програмі «Континент Європа», є такі слова: «Когда мы запретили всем корпоративным государственным предприятиям применять любые формы векселей, зачетов, имея в виду, что сегодня эти формы используются как основной канал воровства государственных денег - это тоже сложный был ответ» (Російська служба Радіо «Свобода». - 26.02.2001 р.).

Немає сумніву, що вже тоді, в 1996 р., коли Ющенко разом з Лазаренком запроваджували векселі як форму взаємозаліків, «месія» знав, що «эти формы используются как основной канал воровства государственных денег», але це його не бентежило. А коли стало потрібно зробити чесне ім'я, оскільки він вже збирався у президенти, то вирішив цей «канал воровства» тимчасово прикрити.

Заради справедливості слід сказати, що Ющенко почав пропагувати та використовувати вексельні схеми раніше, ніж це почав робити Павло Лазаренко. Ось ще одна цікава цитата Віктора Ющенка:

«Вексель, как и любая другая форма платежного средства, должна вызвать к себе доверие. Речь идет о том, что необходимо сформировать вокруг векселя, как заменителя денег, соответствующую экономическую атмосферу» (Вексель. Нацбанк в виде крестного отца // Бизнес. - 1994. - № 8. - С. 9).

Цинізм, з яким створюється імідж, просто вражає.

Разом з Лазаренком Ющенко продовжував реалізацію програми «затягування пасків». Про це свідчить постанова «Про заходи щодо залучення додаткових надходжень до бюджету та підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів для забезпечення фінансування соціальних виплат населенню». Серед іншого там передбачалося:

«...10. Міністерству освіти і місцевим органам виконавчої влади під час формування мережі загальноосвітніх шкіл на 1996/97 навчальний рік забезпечити наповнюваність у класах не нижче рівня 1990/91 навчального року.

11. Міністерству освіти переглянути навчальні плани закладів освіти на 1996/97 навчальний рік з метою їх скорочення на 10 відсотків...

Прем'єр міністр України П. ЛАЗАРЕНКО

Голова Правління

Національного банку України В. ЮЩЕНКО»

Про що йдеться? «Наповнюваність у класах» - це ознака якості навчання. Не може бути якісного навчання, коли учнів у класі забагато. Тривалий час освітяни боролися за те, щоби збільшити кількість класів та зменшити число учнів у кожному класі, інакше нормальне засвоєння навчальних програм у школах неможливе. Ющенко та Лазаренко з метою «залучення додаткових надходжень до бюджету» в 1996 р. наказали освітянам повернутися до стану 1990 р., коли шкільні класи були переповнені, неначе діжка оселедцями. Ще й навчальні плани скоротили на 10%, щоб не було замало. Знайшли статтю «економії», господарі!

Через сім років у промові, присвяченій професійному святу вчителів, Ющенко скаже:

«Дорогі вчителі! Прийміть мої найщиріші вітання з вашим святом - Днем вчителя... Завжди обурююсь, коли хтось дозволяє собі дорікати педагогу за якість учбового процесу, чи за його надмірну роздратованість. Хіба є у нас моральне право строго судити вчителя, коли так мало зроблено для його підтримки та захисту. Скоріше треба дорікати державі та владі, які вважають за можливе вимагати від вчителя більше, ніж винагороджувати за його труд».

Лицемірно дорікати анонімним «державі та владі», ніж відверто взяти на себе відповідальність?

Але справжнім «шедевром» спільної творчості В. Ющенка та П. Лазаренка слід вважати «грошову реформу», яку вони провернули у серпні-вересні.

Ця сторінка всеукраїнського ошуканства та брехні досі залишається неперегорнутою.

Павло Іванович Лазаренко, ставши прем'єром, наполіг на тому, щоб обмін купонів на гривню більше не відкладався. Наполіг у найжорсткіший спосіб, ніхто і заперечувати не насмілився. Це він став головою Державної комісії з проведення в Україні грошової реформи. Саме він наполіг на тому, аби здійснити обмін всієї «купонної маси» на гривні, без жодних обмежень.

Зараз Ющенкові підлабузники (та й сам він) серед великих заслуг «месії» в першу чергу називають «проведення грошової реформи».

По-перше, не було грошової реформи як такої. Була проведена «деномінація», тобто обмін одних грошових знаків на інші. По-друге, якби не Лазаренко, «месія» не наважився б іще декілька років. Відносна стабілізація купоно-карбованця на відмітці 180-185 тис. за 1 долар сталася наприкінці 1995 р., і це дозволяло ввести гривню вже тоді. Але все закрутилося після затвердження Лазаренка на посту прем'єра.

Павло Іванович тоді збирався у президенти і йому було потрібно зробити якусь очевидну «добру справу». Введення гривні підходило для цього якнайкраще. Тим більш, що кмітливий комбінатор Лазаренко вже намітив схему, за якою «реформа» допоможе йому ще й «трішечки» заробити.

А сталося це так. З кінця 1995 - початку 1996 року карбованець драконівськими методами Віктора Ющенка утримується на зазначеному вище стабільному рівні, і в середині літа розпочинається реалізація заходів з проведення «реформи». Саме Лазаренко та Ющенко подбали про те, щоб «реформа» була «чесною», «прозорою», а головне - «без дискримінацій та конфіскацій».

Вся справа у розрахунку. Це означало, що кожний, хто мав купони, міг обміняти їх на гривню в будь-якій кількості, без обмежень. А звідки ці гроші? Від продажу наркотиків, рекету, проституції чи від Усами Бен Ладена - такі запитання заборонялися. Тотальне прання.

Звичайно, про реформу «поповзли» чутки. В цьому і полягав тонкий психологічний розрахунок. Уже звикли: якщо починають розмову про реформи, то обов'язково обдурять, і тому кожний, хто почув про «реформу» (а таких було досить багато), почав «скидати» купони й обмінювати їх на долари. Боячись бути обдуреними і залишитися після введення гривні з непотрібними купонами на руках, люди спускали заощадження за безцінь. Напередодні реформи за долар давали вже 220-250 купоно-карбованців. І ось тут хтось випустив назустріч потоку купонів відповідний потік доларів і за кілька днів до реформи скупив купонів астрономічну кількість, на багато мільйонів доларів. Розповідають, що якісь утаємничені «темні» особистості скуповували купони мішками не тільки в Україні, але й на Московській міжбанківській валютній біржі, одним із засновників якої, між іншим, був і АПБ «Україна». Форвардні контракти на купівлю великої кількості українських купоно-карбованців укладалися й на інших російських біржах. Заради справедливості слід сказати, що ціна тут сягала лише 185 тис. Купонів за 1 долар!

Розпочалася реформа, й усі купоно-карбованці були обміняні на гривню, згідно з обіцянкою. З екранів телевізорів не зникали сяючі обличчя «реформаторів-переможців» - Віктора Ющенка та Павла Лазаренка.

Віктор Ющенко оголосив, що гривня, мовляв, «не буде надто дорогою» й дорівнюватиме курсу 1 долар = 1,76 грн., «тіпа» її буде «прив'язано» до курсу німецької марки. Це був бальзам для незагоєних ран «українських патріотів». А як же! Ми втерли носа москалям. Лише обізнані фахівці здивувалися: Віктор Ющенко порушив закон - курс гривні повинен визначатися до реальної ринкової ціни, але аж ніяк не з політичних чи то якихось «національно патріотичних» ідеологем. Так у чому тут суть?

Давайте рахувати. Внаслідок незаконного та економічно необґрунтованого рішення Ющенка кожний в Україні, хто мав на руках долари, втратив на кожному з цих доларів від 22 до 58 копійок. Але ті, хто, пам'ятаєте, скупали купони мішками, а потім без обмежень обміняли купони на гривні (100 000 куп. = 1 грн.), той за кілька днів на кожному доларі «наварили» ту ж саму суму: 22-58 копійок. Середній прибуток комбінації становив 25%. Але ж мова йде не про копійки, а про мільйони. Саме на мільйони доларів скуповувалися гривні. В усьому світі прибутковість у розмірі 5-6% на рік вважається достатньо високою і вартою вкладення грошей. Те, що було зароблено спекулянтами під час української грошової «реформи», називається одержанням надприбутків.

Власників надприбутків безумовно слід шукати серед тих, хто знав, що після введення гривні Ющенко визначить саме такий завищений курс, а не інший. Якби було інакше, то хто б ризикував, вкладаючи мільйони доларів у «безнадійні», приречені до обміну купони? Схоже, що це люди з оточення Ющенка та Лазаренка.

Деякі джерела повідомляють, що Лазаренко через «своїх людей» заробив близько 114 мільйонів (саме за відмивання цієї суми його судили у США).

Скільки ж тоді грошей знаходиться в активі у «людей Ющенка»? Відповідь на це запитання дозволяє отримати одна цікава публікація. Підводячи перед журналістами підсумки «реформи», Ющенко зізнався, що «в преддверии реформы» Національний банк здійснив «наличную долларовую эмиссию, ожидая повышения некоторого спроса на валюту. Именно таким образом было «нейтрализовано» 20 триллионов крб.» (Бизнес. - 1996. - № 37).

Звичайно, зробити це технологічно Нацбанк не міг безпосередньо, лише через посередницькі структури - вірних Ющенкові партнерів. Виходячи з суми «доларової інтервенції», саме на рахунках цих «партнерів», враховуючи прибутковість операції, повинна була осісти сума майже в 30 млн. доларів США.

Цікаво, чи віддячили вони «месії»?

1997-1998 роки

Роки ознаменувалися масштабними махінаціями на ринку облігацій. Уряд Лазаренка та НБУ Ющенка взяли участь у будівництві піраміди облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Як і всі фінансові піраміди, ця рухнула у 1998 р., спричинивши катастрофічне падіння гривні та багатомільйонні збитки для економіки України. Пізніше, відмазуючи «месію», заангажовані Ющенком журналісти, напишуть: «Ющенко незадовго перед повторним висуненням на посаду посварився з Павлом Лазаренком - конфлікт полягав у діаметрально протилежних підходах до питань облігацій внутрішньої позики та векселів. Згодом час покаже правоту Ющенка: саме ОВДП стали однією з основних причин обвалу гривні у серпні 1998 року. Неконтрольований прихід нерезидентів на внутрішній ринок державних позик у 1996 році згодом обернувся для Нацбанку втратою третини валютних резервів» (Центр рейтингових досліджень «Еліт-профі).

Насправді Ющенко з Лазаренком не сварилися на цю тему, а діяли «душа в душу», Особливо щодо питання «приходу нерезидентів на внутрішній ринок державних позик».

Про це свідчить зміст чергової спільної постано ви. Дослідницька старанність вимагає процитувати текст у повному обсязі. Ось цей «шедевр»:

«КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

І НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

від 31 серпня 1996 р. № 1022

Про здійснення нерезидентами операцій з облігаціями внутрішніх державних позик

З метою активізації ринку державних цінних паперів, упо рядкування здійснення нерезидентами операцій з облігаціями внутрішніх державних позик та реалізації положень Закону України «Про режим іноземного інвестування» Кабінет Міністрів України і Національний банк України

П О С Т А Н О В Л Я Ю Т Ь:

1. Установити, що нерезиденти можуть здійснювати опе рації з облігаціями внутрішніх державних позик через уповноважені банки України.

2. Міністерству фінансів разом з Національним банком у місячний термін розробити і затвердити порядок здійснення нерезидентами операцій з облігаціями внутрішніх державних позик.

Прем'єр міністр України П.ЛАЗАРЕНКО

Голова Правління

Національного банку України В. ЮЩЕНКО»

Найсправжнісінька «солодка парочка»!

Постанова ухвалена у 1996 році, але головні події побудови та обвалу піраміди ОВДП розгорнулись у наступні роки. Значною частиною все відбулося після відставки Павла Лазаренка. Тому не варто підлабузникам Ющенка валити все на Лазаренка, у останнього достатньо власних гріхів.

А от американський фінансовий холдинг Merrill Lynch International від участі в операціях з українськими ОВДП тільки виграв. Як виявилося, Нацбанк уклав з ним дев'ять так званих форвардних контрактів на суму понад $ 114,9 млн. Внаслідок цього, як з'ясувала згодом слідча комісія Верховної Ради, «всі ризики, пов'язані з девальвацією гривні та інші ризики», внаслідок котрих Merrill Lynch International могла зазнати збитків, «взяв на себе Національний банк України». Віктора Ющенка можна привітати: досить непогано як для патріота, але якої держави?

Не буду обтяжувати деталями комбінацій з ОВДП, скажу лише, що розмір утрачених Україною валютних резервів становив суму 3 млрд доларів США. До цього слід додати, що внаслідок махінацій Ющенка з кредитами МВФ за участі кіпрського банку Україна зазнала збитків на суму 85 мільйонів доларів, а діяльність НБУ стала предметом розслідування Міжнародного валютного фонду. Ющенко де-факто визнав провину й повернув Міжнародному валютному фонду 100 мільйонів доларів неправомірно отриманої раніше позики.

* * *

Ліричний відступ

«Ні, персонально емісію я не проводитиму. Бо це - злочин. Це злочин, який тягне за собою великий гріх, за який професійно буде соромно відповідати...».

Ці слова належать Віктору Андрійовичу і промовлені у 1998 році. Схоже на те, що «гріх» та «злочин» - це поняття ситуативні, відносні.

Не гріх було тишком нишком обкрадати власний народ, передаючи значні прибуткові частини балансу Нацбанку (валютну біржу) до загребущих рук друзів по бізнесу, усвідомлюючи, що вони за це обов'язково «будуть вдячними».

Не гріх було випускати тонни «грошової маси», усвідомлюючи фахову неспроможність та розуміючи, що нестатків зазнають усі, крім власної родини та кола добре влаштованих близьких бізнес-партнерів.

Не гріх було форвардно страхувати ризики Merrill Lynch International коштом українських інтересів або маніпулювати кредитами Міжнародного валютного фонду.

Усе водночас стає гріхом, коли життя освітлюється софітами, коли череваті ділки зі Світового банку з удаваним захватом плещуть у долоні та ллють лестощі (відповідно до рейтингу журналу «Global Finance», у 1997 р. Ющенко увійшов до шістки найкращих банкірів). Починаєш розуміти, що в їхніх Global'них стратегічних планах з'явилося місце й для тебе, а підлабузники шепочуть: час висуватись у президенти, та й «половина» має круті зв'язки... Час для демонстрації принциповості.

А як щодо незначної дрібнички: збанкрутілий банк «Україна», який контролював головний банкір, у тому ж самому кризовому 1998 р. заплатив за навчання доньки Ющенка (Віталіни) 10 тисяч 270 доларів та 27 центів?

«Ви вбачаєте, що діти банкіра не можуть бути банкірами, а лише діти сталеварів можуть бути

сталеварами. Я бачу в цьому віяння старих часів».

У демагогічних промовах Ющенко обіцяє боротися з бідністю, але гранти та стипендії якраз і запроваджуються для дітей із бідних родин (за зневажливим висловом Ющенка, «дітей сталеварів»), інакше їм ніколи не виборсатися зі злиднів. Красти гроші у бідних (навіть, у однієї дитини, якій не дісталася стипендія, надана власній дочці) - це гріх, не кажучи вже, що це злочин. А за навчання забезпечених дітей слід платити з власної кишені, якщо вони не мають належних базових знань, щоб витримати конкурс.

Зі сторінок персонального інтернет-сайту Віктора Ющенка його дочка нещодавно поділилася з усім світом проблемою: як їй, «дитині такого батька», важко користуватися шпаргалками при навчанні в університеті. А ще вона образилася, коли їй, «дитині такого батька», не вдалося пролізти на зйомки програми телестудії «1+1». І ці скиглення знову розмістили на персональному сайті. Мовляв, переслідують «з політичних мотивів».

Нічого, дівчинко, слід трошки зачекати: наявність влади швиденько виструнчить усіх на своїх місцях - і банкірів, і сталеварів. Але швидше це трапиться уві сні...


Добавить комментарий


Защитный код
Обновить